СЕНС
Якщо сенс життя є смерть, то сенс смерті є життя. Перебільшення, які відбулися раніше полягали в тому, що одне не вимовляється без іншого. Не підлягає сумніву також те, що чутливість до вбивства також історично збільшується , що виразилося у скасуванні інквізиції, смертної кари або спрямованості на скасування війни.
І оскільки цю чутливість, як і все історичне годі було долати ретроградно, з цього випливає, що не тільки оцінка життя є новою, але також і оцінка смерті є також новою. Можна це також висловити в тому, що слід тепер почати, краще розрізняти смерть і вбивство. Солідарність смерті це ніяка ні тотожність вмирання як смерті і вбивства. Ми припускаємо, що ця проблема як теоретично, так і практично вирішувана, в якій з необхідності вмирання (смерті) не слідує право на вбивство. Тобто, необхідність не є жодним джерелом права. Необхідна (так звана природна смерть) не може встановити свободу або невинність. Отже, сенс - це є якесь прагнення або мета, це, проте, не є даність.
Якщо сенс життя є смерть і сенс смерті є життя, тоді сенс хвороби - це і те, і інше: вмирання також є прагненням вижити. Неможливо вивести сенс хвороби з боротьби між внутрішньою рушійною силою життя (потягом до життя) і внутрішньою рушійною силою смерті (потягом до смерті), якби ці рушійні сили (потяги) були якоюсь даною умовою або даністю. Оскільки тут мова йде про таку собі спрямованості, то слід викласти далі про викорінення такого поняття як можливість.
Можливість
Припущення, що можливість і дійсність так взаємопов'язані, що дійсним є лише те, що можливо, - це є головною помилкою західного способу мислення. Гете сказав: «Я люблю того, хто бажає неможливого». Коли вчені західних країн, здається, логічно припускають, що тільки можливе може стати дійсним, таким чином вони вже вимикають здійснення неможливого. Існував би довгий шлях, який би переборювався одним стрибком аж до фрази, що тільки неможливе здійснюється. І все ж повага до парадоксу і абсурду в релігіях і в антілогіці є вказівка на предформи цієї фрази. І тим не менше, фраза наражає на небезпеку вчених, але не до руйнування, оскільки передбачається, що вчені настільки адаптовані, що вони після подолання каузального принципу вберуть цю фразу в себе. Тоді була б врятована в науці ця претензія на правду, яка до сьогодні існує поряд з релігійною правдою і поряд з антілогікою повсякденності. Те, що не народжена дитина, рано померлий син або дочка є більш дійсним (реальним), ніж те, що пережито, побачено, зроблено, це не складно зрозуміти. І тут йдеться не лише про градус відмінності, але і про радикальне твердження, що тільки це ніколинеявленне і ніколинездійсненне дійсно.
Коли подібне також з'являється в нашій повсякденній мові як ексцес, то такий ексцес розпізнається не тільки як спроба адаптації, але і як ймовірно найближчий порятунок і єдина правда. Не слід себе штовхати в мазохістському пориві до шибениці, щоб розпізнати подібну правду, яка як правда не звертає уваги на наслідки. Підводячи риску підійдемо до твердження, що ми самі можемо здійснити неможливе, що не більше піддається вирішенню психологічним або філософським чином.
БІЛЬ
Новина, яку слід повідомити про біль, за принципом Лейбніца-Фрейда, це те, що біль в наслідок цього принципу належить до бажаного. Фізіологічно при свербінні та дряпанні, психологічно при тісному поєднанні болю і задоволення, при мазохизмі і садизмі, в любові і ненависті нерідко спостерігається те, що задоволення з'являється від болю. Правда, є ще подальший шлях визнання задоволення від болю в якості першопричини та поділ болю від задоволення як вторинної причини аж до досвіду, що тільки від болю очищене задоволення і біль відокремлена від задоволення виробляє цінність і мету.
Також, однак, можна встановити більш ранню дату отримання задоволення від болю, особливо у нижчих тварин і так званої примітивної людини. У сучасному світі це повернення до доісторичної епохи або роздуми про фізичні та несвідомі сфери будуть розцінені як інформація в безнадійній ситуації, але не як мета і вища цінність. Слід розуміти явища, щоб судити їх більш доброзичливо, ніж засуджувати.
Якщо людина так спазматично іннервує свої гладкі м'язи, що виникає біль, то ми хочемо в майбутньому прийняти це як сигнал про порушення чогось, хоч і приймаємо можливу гармонію.
Саме тому біль є факелом, який вказує на дану, але не непотрібну оману. Якщо хтось вибере цей шлях, від проникливого розуміння задоволення від болю до інтуїтивного слухання, подібно злому року, а не як несприятливої долі, то усунення болю залишається бажаним. Однак шлях до цього усунення стає іншим, коли розуміється, що біль вітається. При цьому слід брати до уваги відмінність між зубним болем, болем рани, болем у животі, головною біллю, сердечним болем і душевним болем. При цьому геніальність мови дивує, оскільки мова об'єднує всі слова словом біль.
Примітно, що виразки шлунку, атеросклерози, пухлини головного мозку, біографічно важливі події, такі, наприклад, як втрата в смерті близьких родичів, бездітність та інш. обробляються іноді з болем іноді без болю. Якщо розглянути подібні випадки ближче, то в основному ми прийдемо до результату, що біль бажаніше, ніж безболісність. Ні свободу від болю, ні таємницю болю не слід приймати як кінцеву мету. Тілесна біль отримує своє позитивне забарвлення тільки через спекуляцію, яку ідеалістично люблять лаяти. Нірвана як колір поза стражданням хоче з'являтися сірою, а не білою. Тепер тут мова не йде більше про бажану техніку життя, але про те, що можливо сама людина вивільняється від того, що називали правдою. Сталося своєрідне наближення споконвічного принципу протистояння по відношенню до болю, до її духовного відкидання. Сталося або відбулося загальне, спільне твердження всіх видів боротьби проти болю. Це трохи схоже на те, як якщо б у болі проявилося зло у всіх сенсах погляду на речі і прийняття їх за допомогою мови. Хвороба - це не доля, але злість. Багато також люблять стверджувати, що ніхто повністю не вірить, проте це тільки доводить, що власне здоров'я - це є віра.