Розміркувуючи над темою однієї з конференцій мимоволі  відчуваєш печаль(смуток), помірне  розчарування від нездійснених  задумів, планувань, очікувань. З’являється почуття  схоже на заздрість чи «щось подібне» і людина вже знаходиться в незадоволенні від життя та від себе самої. Проте, якщо поставити себе на місто того, у кого ці задуми, планування, очікування здійснились, цілковито в інших барвах можна описувати  стан задоволення від життя та свого різноманіття. І зрештою виявляючись наглядачем таких різноманітних процесів розумієш або не розумієш чому це все має бути у нашому житті.

Ні для кого сьогодні не секрет, що народ, втрачаючи свою культуру, перестає бути народом, суб'єктом історичного процесу. Він вироджується, зменшується в кількості, стає фізіологічною основою для збільшення іншого народу, часто народу-агресора, який і призвів його до такого стану. Культура ж народу невідривна від мови, неможлива без неї. Недарма мову називають душею народу. До таких слів уже звикли, звикли настільки, що вже не помічають їх, а тим часом видаються й широко пропагуються книжки, в яких на нібито новій науковій основі робиться спроба морального знищення України. Ось, наприклад, книга Орлова А.І. «Украинская матрица. Перезагрузка», видана в Москві 2006 року. В анотації мовою оригіналу читаємо: «Нации «украинцы» никогда не существовало.